Штамп у паспорті – політика білоруської влади без пояснень. Фото – Олександр Карпюк
Ніч у потязі №86 “Київ-Мінськ” обірвалася для мене раптово. “Непропуск” – вердикт молодого білоруського прикордонника, який перевіряв мій паспорт на білоруському кордоні. Напередодні мені не без труднощів вдалося дістати квиток на цей потяг аби відвідати родичів в Мінську на новорічні свята. Останні чотири місяці навчаюся в США, тому планував цю поїздку ще влітку. Здається, я призабув нелюдські реалії диктатур.
Перші десять хвилин не вірю в такий розвиток ситуації, тому навожу з десяток причин, чому зранку маю опинитися на залізничному вокзалі столиці Білорусі. “Я вам повторяю, в Минск вы не поедете, причину мы не знаем”, – голос білоруського прикордонника остаточно зганяє з мене залишки сну.
О 2.00 ночі другого січня опиняюся на вулиці з “собранными вещами на выход” на станції Терюха – пункті в’їзду в Республіку Білорусь. Заспокоюю себе, що не перший, чия поїздка з Києва до Мінська завершується вночі висадкою з теплого купе в морозну ніч без зайвих пояснень. Негласно в чорних списках білоруської влади – до 100 тисяч прізвищ пересічних людей. Офіційно про чорні списки в Білорусі не говорять.
З потяга мене супроводжує дівчина прикордонниця. Ми йдемо морозним повітрям до одноповерхових будівель прикордонної застави. Будівлі у майже цілковитій пітьмі нагадають чи-то бараки чи-то будиночки будівельників. На віддалі стоїть туалет – на нього вказують знаки М і Ж. Певно, побут тут не змінювався впродовж останніх років тридцяти.
Перепитую в прикордонниці, чи я перший, кого не пустили у цьому році. Вона каже – ні, не перший. На календарі – друга ніч нового 2013 року. “Когда же вы будете жить в нормальной стране?” – перепитую в моєї провожатої. “Не в скором времени” – напівголосно відповідає вона.
Білоруські прикордонники доволі миролюбиві. На їхню думку, вони просто виконують свою роботу. Припускаю, невидима рука білоруського КГБ керує ними як сліпим інструментом чужої волі. Тільки це складно було б пояснити моїм родичам. Останній мій приїзд до Білорусі був у липні. Впродовдж останніх 30 років щороку їздив в Білорусь, законів не порушував, ніколи не було жодних проблем з перетином кордону.
Набираю цей текст на лептопі, сидячи в адміністративній будівлі прикордонників. З мене не спускають очей, кожен мій крок під контролем. Переді мною стійка за якою сидить черговий. Навпроти – Уголок информирования, на дошці – десятки пухких обличь офіційних осіб, відчуття совка. Водночас серед прикордонників – переважно молоді люди до 40 років. Дівчата на службі доглядають за зовнішністю.
“Молодой человек, вы там свое пишете?” – вяло перепитує черговий. Так, своє, відповідаю. Я намагаюся поводитися невимушено, жартувати аби роздивитися за їхніми посадовими масками людей. Перепитую, чи є в них Інтернет. Відповідають, звідки в лісі Інтернет. Помічаю двохповерхові ліжка в підсобці, де ночують прикордонники.
Мій паспорт не віддають вже пів години. “Где мой паспорт и билет?” – питаю у прикордонника. “У старшего смены”. Я не чую і перепитую – “У старшего следователя?” – “Нет, у старшего смены, это не одно и тоже”.
Паспорт вони віддадуть вже тільки в дизелі, у якому зранку мене відправлять в Україну. У паспорті – синій штамп “Уезд забаронены”. При цьому жодного документу, чому заборонили в”їзд в Білорусь не нададуть. Перепитую, чи можу знову спробувати в’їхати аби побачити своїх родичів, Кажуть, що не знають, термін заборони може закінчитися й за кілька днів або ж тривати місяцями. “Мы ничего не знаем” – типова відповідь. Частина прикордонників не вірить в систему, на яку вони працюють. Це стає зрозумілим після чотиорьох годин перебування на їхній території.
Мене переводять в кабінет, що нагадує навчальний клас. Вузенька кімната з двома рядами парт з догори перевернутими стільцями. Перед розташуванням у ньому, прикордонники перевіряють, чи немає нічого у шафі. Певно, аби я нічого не вкрав. На одній з шаф висить амбарний замок. Увесь час за мною наглядають то один то двоє прикордонників. Тут я проведу решту ночі. Пропоную білорусам частуватся цукерками, які віз родичам. Ті відмовляються.
“Девушка, а можно чая попросить?”, – питаю в прикордонниці, яка заглянула на кілька секунд в приміщення. На кілька секунд вона затримується в дверях, недовірливо дивиться, але зрештою каже “хорошо”. За кілька хвилин приносить чашку з чорним чаєм з пакетика. І попереджає – “вода не очень”. Я перепитую, що не так з водою, мені пояснюють, вода не привізна, а з місцевої колонки. Надворі мінусова температура, в кімнаті не більше +13. за чотири години перебування поступово замерзаєш.
У Посольстві РБ у Києві консул порадив звертатися до Посольства України в Мінську щодо з’ясування причин, чому мені заборонений в’їзд. Фото – Олександр Карпюк
Навчаючись в американському вузі як стипендіант програми імени Фулбрайта, мені доводиться робити презентації про пострадянські реалії та ситуацію з медіа. Освічені американці цікавляються іншим світом, так вони намагаються зрозуміти чуже. За тиждень у мене буде змога нагадати зайвий раз моїм професорам про останню диктатуру в Європі. Диктатуру, де колючий дріт, чорні списки для пересічних громадян та руйнування cімейних зв’язків возведені в ранг державної політики.
grassglobal 
Pingback: Білорусь закрита : Центр регіонального розвитку "Співпраця без кордонів"
Віншую! Цябе ацанілі)
Cподіваюся, ти можеш вільно пересуватися
Happy not ended in prison for espionage!)))
May I see english translation, please?
Roman, I have not translated it yet, probably later on my arrival back to the States
Праз Кацапстан можна ў Беларусь прыехаць)
Ну, нещодавно в Європі був. Почувався під час переїзду як чорна людина. Автобус перевіряли 3 рази. Чверті групи (це було перед виборами у ВР) взагалі візи не дали, а тим що дали, дали так, що прийшлось їхати без зупинок на туалет. А Ви кажете Білорусь…
Я думаю можно через Россию въехать, а между нею и Беларусью нет контроля.
Не розумію, чим пан невдоволений. Це прерогатива незалежної держави – впускати певного іноземця, чи ні. На жаль українські прикордонники мало користаються цим своїм правом от і приїєдить усіляка наволочь.
згоден. однак логічно, якщо є розумні пояснення і справедливі причини не впускати
Ты на рожу свою давно в зеркало смотрел? Без очков же видно, что шпион фулбрайтом завербованный. Правильно сделали, что не пустили.
а чому користувався закордонним паспортом ? якщо можна по внутрішньому ?
якой ещё внутренни, закордонны. в РБ только один паспорт.
це слава!!!!!!
Як ви до нас так і ми до вас… В посольстві Нідерландів намагаюсь пояснити щось, отримуючи візу, мені – “Отвечать: “Да”, “Нет”, “Не знаю”. У меня отвисает челюсть, мне суют в окошко документы и кричат через плечо: “Следующий”. И так раз пять на протяжении двух часов… Италия… Можно книгу написать о том как выдают визы… Казахстан…Мою подругу с семьей сняли с поезда посреди степи и также держали “до выяснения обстоятельств”… Такова наша жизнь. Ездишь – попадаешь под подозрение не там так здесь. И нечего пенять на Белоруссию. Еще не худший вариант – хоть чаю дали..А действительно, зачем было ехать по зарубежному паспорту?
Во даюць! Сістэма працуе спраўна, нічога не скажаш. Спадзяюся, што ў хуткім часе вам усё ж дазволяць прыехаць.
якой ещё внутренни, закордонны. в РБ только один паспорт.
Америка точно так может отказать во въезде иностранцу без объяснения причин. Диктатура?
это пздц, товарищи…
Виталий, в прошлом году мне отказали в визе в США. Тоже без всякого объяснения причин. При повторной подаче визу дали, при том, что документы были те же самые. Так что дело, видимо, не в диктатуре. Неисповедимы пути бюрократические…
Белоруси партізана знайшли.
Любезный, как аукнется – так и откликнется. Презентації вони роблять про пострадянські реалії … Человеком нужно оставаться, а не поливать грязью целый народ. Да к тому же еще, если не все понимаешь (хотя и учишься за кордоном). Как говорится, не в коня корм!
Читаешь и думаешь, превращаемся из людей в “Не”… Давайте уже начнём третью мировую, а то жалуемся на жизнь, зарплаты маленькие, права гражданские нарушают и т.д. В лицо улыбаемся, а за спиной готовы нож вонзить. Все хочем быть директорами. А если стаем директором или руководителем, забываем про всех и ходим по головам. И любим говорить: “Не читай нам мораль”, “Я лучше знаю как мне быть” На хлеб и воду нас надо и в пустыню лет на 50.
Скажу тебе такое – в Белоруссии очень странные законы про въезд и выезд. Я сам некогда ехал из Харькова в Минск заказным микроавтобусом на 20 человек и так вышло что лишь одну женщину с ребёнком не пропускали из-за отсутствия специального паспорта для ребёнка. Но как не странно один и пограничников (тот же Белорус) сказал, что не стоит расстраиваться, что автобус, так как мы ехали все вместе, может въехать на территорию России, а от туда без паспортного контроля на территорию Белоруссии. Так собственно и сделали, ещё плюс 700 км и мы в Минске через Брянскую область, типа с чёрного хода. Не знаю удалось бы сейчас, но с поезда бы сняли в такой ситуации и тогда. Но думаю не угадаешь, где найдёшь, где потеряешь. Возможно их “странные” отношения с Америкосами как-то на это повлияли и запрет только из-за этого – типа лес рубят, щепки летят. Печаль, что страдают обычные люди. Удачи, желаю, чтобы подобные запреты снимали!!!
Надо же, удивил. Почти все государства и на всех границах поступают подобным образом. Пограничник объявляет, что виза аннулирована и никаких объяснений. И никакие посольства по этому поводу не дают разъяснений. К примеру Израиль. Напиши Виталик, что в Израиле тоталитарный режим.
Белорусы на свою жизнь не жалуются, похоже их всё устраивает. И не нам их судить, своих проблем в Украине выше крыши. Белорусы на двух стульях, как мы, не пытаются усидеть, чотко для себя определили про-Российский вектор развития и не летают в облаках с какой то там эфимерной евроинтеграцией.
Уважаемый товарищ Андрей!
Вы знаете что-нибудь про 37-й год, НКВД и т.п.?
Так вот не рассуждайте что выбрали белорусы.
Выбирать просто не приходится. Если тебе не нравится система – ты уезжаешь.
Если пытаешься бороться с ней – либо тебя убивают, либо ты исчезаешь, либо сидишь в тюрьме. Вот и все варианты векторов развития.
И какая речь о простых людях, если после выборов из 9 кандидатов – 7 оказались в тюрьме! Причём 2-е сидят до сих пор!!!
В продолжение темы – многим белорусам запрещён ВЫЕЗД из страны:
http://charter97.org/ru/news/2012/10/2/59324/
http://charter97.org/ru/news/2012/5/3/51685/
Въезжай в слдующий раз через Россию
между Россией и Беларусбю демониторвали пограничные пункты контроля
хоть будешь уверен что деньги за билеты не пропадут
It’s actually a great and useful piece of information. I am happy that you just shared this helpful information with us. Please keep us informed like this. Thanks for sharing.
What you typed made a lot of sense. But, consider this, what if you were to create a awesome headline?
I am not suggesting your information is not solid, but what if you added
something that grabbed folk’s attention? I mean Білорусь закрита | grassglobal is a little plain. You could look at Yahoo’s home
page and watch how they create news titles to get
people to click. You might try adding a video or a pic or two to grab people
interested about what you’ve written. Just my opinion, it could bring your posts a little bit more interesting.